Цитадель Салах ад-Діна

Місце укріплене щонайменше з середини 10 століття; першим відомим його володарем, за англомовною Вікіпедією, був васал хамданідського еміра Сайф ад-Даули. У 975 році візантійський імператор Іоанн I Цимісхій захопив його, і візантійці розширили укріплення. Близько 1108 року воно перейшло до Антіохійського князівства хрестоносців; німецькомовна Вікіпедія називає Танкреда. Роберт (в англомовній Вікіпедії — «Прокажений») тримав його щонайменше з 1119 року; німецькомовна Вікіпедія пише, що того ж року його полонили й стратили, а його син Вільгельм збудував замок із великим розмахом. Незвично, що його ніколи не довіряли військовому орденові.

У липні 1188 року Саладін і його син аз-Захір Газі взяли замок в облогу; подобові дати різняться (англомовна Вікіпедія: прибуття 27 липня, штурм 29 липня; німецькомовна Вікіпедія: прибуття 24 липня, пролом 26 липня). Після двох-трьох днів обстрілу нападники прорвалися всередину, і гарнізон здався за викуп. Саладін передав замок емірові Насір ад-Діну Манкавару, спадкоємці якого тримали його до 1272 року, коли він перейшов до султана Бейбарса. Опальний емір Сункур аль-Ашкар зробив його центром напівнезалежного емірату в 1280-х роках (німецькомовна Вікіпедія: 1280) і тримав, доки не здав його султанові Калауну в 1287 році. Замок зберігав значення за мамлюків щонайменше до кінця 14 століття, але згодом був покинутий.[1][2][3]

Замок займає хребет завдовжки близько 700 метрів (арабомовна Вікіпедія: 740 м), спочатку з'єднаний із плато на сході. Там у скелі прорубали рів завглибшки 28 метрів, залишивши скельну голку як опору для мосту; англомовна Вікіпедія вказує його довжину й ширину як 156 м і 14–20 м, німецькомовна Вікіпедія — як 130 м і 20 м. Над ровом височіє донжон зі стінами завтовшки близько 5 метрів, складеними частково з рустованих блоків завдовжки до чотирьох метрів.

У центрі розташована візантійська цитадель; є також цистерни, церква хрестоносців поруч з однією з двох візантійських каплиць, мечеть часів правління Калауна та аййубідський палац із лазнею, дворами й айванами. За даними ЮНЕСКО, головну браму палацу реконструювали в 1936 році; нині наголос робиться на зміцненні та консервації.[1][2][3][4]

Замок охороняв шлях із Латакії до долини Оронта й далі до Алеппо та Антіохії. ЮНЕСКО зазначає, що, попри часткову руїну, він зберігає риси від своїх візантійських початків у 10 столітті, франкських перетворень і аййубідських укріплень, документуючи обмін оборонними технологіями на Близькому Сході. На початку 20 століття Т. Е. Лоуренс назвав його «найсенсаційнішим, що я коли-небудь бачив у замковому будівництві».[1][2][4]

За даними англомовної Вікіпедії, станом на 2016 рік замок пережив громадянську війну без значних пошкоджень. Під час землетрусу в лютому 2023 року одну з його укріплених веж було зруйновано. Об'єкт Світової спадщини перебуває у списку під загрозою з 2013 року.[1][4]