Угарит

Місце було заселене від неоліту; англомовна Вікіпедія вказує кінець 8 тисячоліття до н. е., німецькомовна Вікіпедія — 7-ме. Містом воно стало на початку 3 тисячоліття, було покинуте близько 2200 року до н. е., а в середній бронзовій добі знову заселене й укріплене. Архів Марі (бл. 1765 р. до н. е.) згадує Угарит і візит царя Зімрі-Ліма; місто тоді було васалом царства Ямхад із центром в Алеппо. Знахідки засвідчують контакти з Єгиптом доби Середнього царства.

Золотий вік настав у пізній бронзовій добі. Угарит торгував з Єгиптом, Кіпром, Егеїдою, хетами та містами Леванту, а його населення оцінюють у 6 000–8 000 осіб. За Нікмадду II (бл. 1350–1315 рр. до н. е.) він став хетським васалом, зберігши широку економічну та культурну незалежність. Листи з амарнського архіву документують дипломатичні зв'язки з Єгиптом.

Близько 1200 року до н. е. східне Середземномор'я потерпало від голоду, а морські нападники атакували узбережжя. Останній цар, Аммурапі, марно благав про допомогу, оскільки його військо й флот служили хетам. Місто розграбували й спалили, імовірно, так звані «народи моря». Дати коливаються між 1194 і 1185 роками до н. е.; англомовна Вікіпедія повідомляє, що радіовуглецеві та астрономічні дані вказують на 1192–1190 роки до н. е. Угарит так і не відбудували.[1][2][3]

Пагорб займає близько 28 гектарів і здіймається до 20 метрів; місто оточував мур з однією відомою укріпленою брамою. На заході лежала Царська зона з палацом, що розростався навколо дворів у кілька фаз упродовж 14 і 13 століть до н. е. Його розміри різняться залежно від джерела: близько 6 500 м² (англомовна Вікіпедія), близько 10 000 м² із приблизно 100 приміщеннями (німецькомовна Вікіпедія), майже один гектар (ЮНЕСКО). Кам'яний перший поверх місцями зберігся на висоту до 4 метрів, а численні сходи засвідчують втрачений верхній поверх.

На акрополі стояли храми Баала й Дагана, кожен із портиком і внутрішнім святилищем. Храм Баала зруйнувався в середині 13 століття до н. е., можливо, унаслідок землетрусу, і його не відбудували, тоді як храм Дагана відновили. Між ними стояв Дім первосвященника. У центрі міста так званий Храм ритона розташовувався в житловому кварталі. Будинки належали до поширеного типу з вестибюлем, двором і сходами й стояли вздовж вузьких звивистих провулків.

До царства входили гавань Мінет-ель-Бейда приблизно за 1,5–2 кілометри на захід і друга резиденція Рас-ібн-Хані приблизно за 5 кілометрів на південь.[1][2][4]

Угарит був торговельним вузлом, царською резиденцією та релігійним центром. Біля храму Баала знайшли стели, статуї та шістнадцять кам'яних якорів як вотивні приношення. У Домі первосвященника зберігалися таблички з міфологічною поезією, зокрема циклом про Баала, а також письмові вправи й словники, що вказують на писарську школу. Храм ритона тлумачать також як місце для марзеаха — спільного бенкету на честь божества.

Після руйнування місце століттями лежало покинутим; поблизу в 6–4 століттях до н. е. існувало невелике село, а в римські часи — короткочасне поселення. Згодом акрополь грабували й розбирали на камінь. У 1928 році селянин, орючи поле, випадково відкрив гробницю в некрополі Мінет-ель-Бейди. Французька місія під керівництвом Клода Шеффера вела розкопки з 1929 року, згодом під керівництвом інших директорів, а з 2005 року — спільно із Сирією, доки громадянська війна не зупинила роботи в 2011 році.[1][2][4]

Близько 1400 року до н. е., або з 14 століття до н. е., писарі Угарита розробили алфавітний клинопис із 30 знаків, порядок літер якого нагадує фінікійський. Поряд із ним як мова дипломатії слугувала аккадська. За даними ЮНЕСКО, бронзові знаряддя з написами дали змогу розшифрувати письмо в 1930 році; німецькомовна Вікіпедія приписує заслугу Гансові Бауеру (1932), Шарлю Віроло та Едуару Дорму.

Серед табличок є також хурритські гімни, які вважають найдавнішим збереженим нотним записом. Синхронізми в текстах, наприклад з єгипетським канцлером Баєм, уточнили хронологію східного Середземномор'я. ЮНЕСКО зазначає, що після шістдесяти років досліджень розкопано лише одну шосту частину пам'ятки.[1][2][4]

Від пізньої бронзової доби річка Нахр-Шбаййеб розмила близько 50 метрів північного краю пагорба, а апельсинові гаї на південному схилі унеможливлюють розкопки. Мінет-ель-Бейда нині є військовим портом і недоступна для розкопок. Розкопки перервала громадянська війна в 2011 році; англомовна Вікіпедія повідомляє, що в 2021 році з шару руйнування вилучили багато наконечників стріл. Відомостей про воєнні пошкодження чи нинішній стан збереженості джерела не містять.[1]