Цитадель Алеппо

Храм бога грози Хадада, нещодавно розкопаний і згаданий у клинописних текстах з Ебли та Марі, датує використання пагорба серединою 3 тисячоліття до н. е.; він залишався в ужитку щонайменше до 9 століття до н. е. Середньовічні арабські історики відносять укріплений акрополь до селевкідського правителя Селевка I, який перейменував місто на Берою. Імператор Юліан приніс на акрополі в жертву Зевсові білого бика в 363 році, а в 7 столітті городяни шукали притулку в цитаделі під час боїв із сасанідами.

Мусульманські війська взяли Алеппо в 636 році. Хамданід Сайф ад-Даула правив із міста з 944 року, а після візантійського розграбування 962 року Хамданіди перенесли свій палац до цитаделі. Нур ад-Дін (правив у 1147–1174 роках) укріпив її. Нинішнім виглядом вона завдячує насамперед синові Саладіна аз-Захіру Газі (правив у 1193–1215 роках), який зміцнив мури, облицював схил каменем, поглибив рів, перекинув через нього міст і в 1213 році перебудував вхідний блок.

Монголи пошкодили цитадель у 1260 році, а Тимур зруйнував її в 1400–1401 роках. З 1415 року мамлюцький намісник Сайф ад-Дін Джакам відбудував її з двома передовими вежами й палацом над брамою. Після реставрації за Сулеймана I (1521) і тяжких пошкоджень під час землетрусу 1822 року за французького мандата з 1930-х років тривали розкопки й реставрація, а в 2000-х роках — консервація Фондом культури Ага-хана.[1][2][3]

Пагорб має еліптичну основу 450 на 325 метрів і здіймається приблизно на 50 метрів; вершина має розміри 285 на 160 метрів. Його схил колись повністю облицьовував вапняк, частина якого збереглася, а довкола проходить рів 12 століття завглибшки 22 метри й завширшки 30 метрів. Міст веде до вхідного блоку, маршрут якого з поворотами під прямим кутом (п'ять або, за іншим уривком, понад шість) і три брами з різьбленими фігурами мали сповільнювати нападників, чому сприяли й машикулі.

Над вхідним блоком розташована мамлюцька Тронна зала розміром 26,5 на 23,5 метра за арабомовною Вікіпедією; аль-Гаврі, останній мамлюцький султан, замінив її пласку стелю дев'ятьма банями. Усередині — аййубідський «палац слави» з порталом із мукарнами та двором із чотирма айванами, тридільний хаммам, дві мечеті, перетворені з візантійських церков, — мечеть Авраама та Велика мечеть із 21-метровим мінаретом, — а також колодязі завглибшки до 125 метрів.[1][2][3]

Пагорб спершу був культовим місцем бога грози, згодом — акрополем, сховищем і фортецею. За Зангідів і Аййубідів цитадель була осідком влади та в'язницею для знатних хрестоносців: тут помер Жослен II Едеський, а Рено де Шатійон і король Єрусалима Балдуїн II утримувалися тут. На початку 13 століття вона стала палацовим містом із житловими, релігійними, військовими та господарськими будівлями. За османів слугувала казармами; у 1679 році французький консул д'Арв'є нарахував там 1 400 осіб, із них 350 яничарів.

Народна традиція пов'язує пагорб з Авраамом, який, за переказом, доїв тут своїх овець; Нур ад-Дін подарував мечеті Авраама дерев'яний михраб, утрачений за часів мандата. У 20 столітті цитадель стала археологічною пам'яткою та місцем проведення заходів — у 1980 році додали амфітеатр, — і вона слугує символом міста. Під час громадянської війни сирійська армія використовувала її як військову базу.[1][2][3]

ЮНЕСКО виокремлює рів, облицьований каменем гласис і браму з машикулями як визначний ансамбль арабської військової архітектури. Коли аз-Захір Газі розширив міські мури, цитадель опинилася в центрі укріплень, а не на їхньому краю.[1][4]

Воєнні пошкодження зафіксовано в серпні 2012 року (зовнішня брама) та в липні 2015 року (вибух у тунелі під зовнішнім муром, відповідальність спірна); цитадель знову відкрилася на початку 2018 року, коли тривали ремонтні роботи. Після значних пошкоджень під час землетрусу 6 лютого 2023 року вона знову відкрилася 17 лютого 2024 року після двох етапів реставрації південної передової вежі. 29 листопада 2024 року Хайят Тахрір аш-Шам та інші повстанські сили захопили цитадель.[1][2]