Серджилла

Німецькомовна Вікіпедія датує початок поселення серединою 4 століття, а його кінець — часом після 7 століття. Англомовна Вікіпедія вказує 473 рік як рік спорудження Серджилли; німецькомовна Вікіпедія вважає це датою (784 рік ери Селевкідів) мозаїки в лазні. Поселення виросло в природній улоговині й процвітало завдяки винограду та оливкам; поширеним був і видобуток вапняку, часом безпосередньо під будівлями. Як і більшість Мертвих міст, за словами англомовної Вікіпедії, Серджиллу покинули в 7 столітті, після того як арабське завоювання перерізало торгові шляхи між Антіохією та Апамеєю. ЮНЕСКО відносить запустіння стародавніх сіл загалом до 8–10 століть.

Мельхіор де Вогюе дослідив пам'ятку в 1860-х роках. Говард Кросбі Батлер побував тут із Принстонською експедицією в 1899/1900 і знову в 1904/05 роках; за даними англомовної Вікіпедії, підлогова мозаїка, яку знайшла команда, на час її повернення зникла.[1][2][4]

У центрі пліч-о-пліч стоять дві будівлі 5 століття: андрон — дім зібрань і гостьовий дім для чоловіків із двоповерховим колонним портиком і капітелями типу, який Батлер назвав «сирійським», — та лазня. Мозаїка лазні зображує гранатове дерево; напис називає жертводавцями Юліана та його дружину Донну. У північній частині були кімнати відпочинку та роздягальні, у південній — теплі й холодні ванни.

Численні двоповерхові будинки з вапнякових блоків, деякі з портиками й карнизами (як-от будинок № 18, імовірно кінця 5 століття), відображають заможність громади; за однією з вілл стоїть заглиблена будівля з оливковим пресом. Від тринефної базиліки, яку Батлер датував серединою 5 століття, збереглися лише частини апсиди, мартирію та південного фасаду.[1][2]

Арабомовна Вікіпедія описує мешканців як селян, які поєднували землеробство, скотарство й виробництво оливкової олії, говорили сирійською, знали грецьку та перейшли від язичництва до християнства. ЮНЕСКО цінує стародавні села Північної Сирії як свідчення сільського життя пізньої античності та поширення християнства в сільських громадах. Об'єкт внесено до списку у 2011 році, і з 2013 року він перебуває у Списку об'єктів Світової спадщини під загрозою; англомовна Вікіпедія натомість вказує 2011 рік для внесення до списку під загрозою.[1][3][4]

За даними англомовної Вікіпедії, з 2012 по 2015 рік у руїнах жили біженці, які збудували печі й туалет і завдали незначних пошкоджень. У західній частині військовий взвод використовував руїни як житло й додав бляшані дахи. У травні 2019 року три ракети влучили в західну частину; будинок, перетворений у 2011 році на гостьовий, утратив дах.[1]