Монастир святого Мойсея Абіссинця

Дві найдавніші збережені споруди, ймовірно, були римськими сторожовими вежами, що охороняли дорогу з Пальміри до Дамаска, а монастир стоїть на фундаменті однієї з них. Свідчення рукописів і монет, а також печери відлюдників у прилеглих скелях указують на заснування в 6 столітті. Німецькомовна Вікіпедія вказує 586 рік як першу документальну згадку; англомовна Вікіпедія посилається на рукопис 6 століття, що описує «обитель Муше» на схід від Натфи в провінції Дамаск. До кінця 14 століття монастир був осідком єпископа.

11 і 12 століття були періодом розквіту: монастир розширили й укріпили, а церкву неодноразово розписували. Написи датують перебудову церкви 1058 роком. Більшу вежу перебудували з добре обтесаного каменю в 12 столітті, ймовірно, після землетрусів 1138 і 1157 років. Ще одна значна перебудова відбулася в 16 столітті; арабомовна Вікіпедія вказує 1556 рік.

Джерела розходяться щодо того, коли припинилося чернече життя. Німецькомовна Вікіпедія стверджує, що воно припинилося в 17 столітті; англомовна Вікіпедія — що монастир покинули в 19 столітті після періодичної діяльності з 15 століття, зазначаючи, що в 1838 році тут жило сирійське населення.[1][2][3]

Зруйнований римський форт перетворили на невелику базиліку, яка довгий час була єдиною будівлею монастиря; ченці жили в навколишніх печерах. Фрески церкви написано між 1058 і 1208 роками в трьох накладених один на один шарах, які арабомовна Вікіпедія датує часом після 1058 року, 1090 і 1208 роками. Оскільки частини верхніх шарів обпали, видно фрагменти всіх трьох.

Перебудова вежі в 12 столітті, з ретельно обтесаним каменем і склепіннями на першому поверсі, свідчить про роботу професійних мулярів. Відродження принесло нові будівлі: Дайр-ель-Хукаб, зведений із використанням природних печер, для ченців і кіз; жіночий дім Дайр-ель-Хайєк із гостьовими кімнатами та кімнатами для семінарів, що будується з 1998 року; а також розширений колишній гараж у долині.[1][2][3]

Упродовж століть тут у гірській самоті жила невелика група ченців. Монастир слугував єпископською кафедрою до кінця 14 століття, після чого кафедра перемістилася до Хами й Мардіна, а згодом — до Єрусалима й Дамаска.

У 1982 році італійський єзуїт Паоло Далл'Ольйо приїхав до Сирії та до зруйнованого монастиря; у 1984 році він почав відбудовувати його з волонтерами. Разом із дияконом Жаком Мурадом, нині архієпископом Хомса, він відродив чернече життя. Німецькомовна Вікіпедія датує визнання чернечої спільноти під покровительством Сирійської католицької церкви 1991 роком; англомовна Вікіпедія датує повторне заснування 1992 роком. Спільнота, що має назву «Чернеча спільнота аль-Халіль Дейр Мар Муса аль-Хабаші», є подвійною — чоловічою та жіночою — і додає до класичних завдань молитви й праці гостинність і діалог. У 2008 році вона налічувала сімох постійних членів — двох жінок і п'ятьох чоловіків — а також тимчасових волонтерів; німецькомовна Вікіпедія називає настоятелем Джихада Юсефа.

Її головні напрями — екуменізм, особливо між католиками й православними, та християнсько-мусульманський діалог, який підтримує бібліотека. Прагнення до самозабезпечення переросли в центр органічного землеробства в умовах напівпустелі. У 2007 році двоє ченців із Мар Муси відродили монастир Дайр Мар Еліан поблизу Карьятейна.[1][2][3]

Фрески описують як єдину повну програму середньовічного церковного розпису, що збереглася у Великій Сирії, і як ключове свідчення сирійської школи живопису. Кераміка з вежі майже повністю належить до 14 століття й містить фрагмент китайського лунцюаньського селадону доби Юань. У 2009 році Роберт Мейсон із Королівського музею Онтаріо виявив поблизу монастиря кам'яні кола, лінії та гробниці, які, на його думку, можуть належати до неоліту.

Походження назви непевне. Монастир присвячено Мойсею Ефіопу (Чорному), єгипетському пустельнику, проте деякі написи згадують пророка Мойсея, а згадки про Мойсея Ефіопа з'являються лише в 17 столітті, можливо, після прибуття абіссинських ченців у 15-му. Німецькомовна та арабомовна Вікіпедії розповідають про Мойсея з Абіссинії, який жив тут відлюдником у печері.[1][2][3]

У 1981 році всі приміщення на верхній терасі, крім одного, обвалилися; каплиця ще стояла, її розписана штукатурка облущувалася, але дах і ківорій спалили як дрова. За даними арабомовної Вікіпедії, реставрація тривала з 1984 по 1991 рік. Новіших відомостей про стан будівель джерела не містять.[1][3]