Джебель-аль-Друз

Це найпівденніше вулканічне поле Сирії, що лежить на плато Хауран — Джебель-Друз поблизу кордону з Йорданією. Воно складається зі 118 базальтових вулканів, активних від нижнього плейстоцену до голоцену; потоки лави з вулканів, вишикуваних із північного заходу на південний схід, заповнюють велику западину плато. Поле належить до лужного вулканічного поля Харрат-аш-Шам, що простягається до Саудівської Аравії.

Найвища вершина — Телль-Кені заввишки 1 803 м, за нею — Телль-Джуалін (1 732 м) і Телль-Слейман (1 703 м); арабомовна Вікіпедія згадує вершини понад 1 809 м. «Телль» тут означає вулканічний конус. Узимку випадає сніг; німецькомовна Вікіпедія описує гори як, імовірно, останній притулок нині вимерлого сирійського дикого віслюка.[1][2][3]

За даними арабомовної Вікіпедії, у грецький, римський і візантійський періоди гору називали Асальдамос, а від ранньоісламського періоду до кінця Аббасидів — Джебель-ер-Раййан («родюча земля»). Сафаїтські написи вперше знайдено саме в цій місцевості. Після битви при Мардж-Дабіку (джерело датує її 1515 роком) у Сувейді та Шахбі оселилися родини Хамдан; друзькі клани почали прибувати в 1707 році під час громадянської війни в Лівані.

З кінця 17 і початку 18 століття місцевість була відома як «Джебель-ед-Друз», доки, за арабомовною Вікіпедією, у 1937 році її не назвали «Джебель-ель-Араб». Її мешканці брали участь у Великому сирійському повстанні проти французького мандата. У минулому назву Джебель-ед-Друз вживали також для місцевості в горах Лівану.[1][2][3]

Мухафаза Ес-Сувейда охоплює майже всю гору й є єдиною мухафазою Сирії з друзькою більшістю. У 1980-х роках населення складалося на 87,6% із друзів, на 11% із християн (переважно грецьких православних) і на 2% із мусульман-сунітів; у 2010 році мухафаза мала близько 375 000 мешканців, із них 90% друзів, 7% християн і 3% сунітів. Частка християн скоротилася через низьку народжуваність і високу еміграцію.

Арабомовна Вікіпедія описує всю гору як археологічну зону із сотнями пам'яток римського, візантійського та набатейського періодів, зокрема храмами, церквами, цистернами, виноробнями, монастирями та брукованими вулицями. Головна культура — виноград, поряд із яблуками, грушами, пшеницею та ячменем.[1][3][4]